Money_фест

подивися на мене, чоловіче, якому світ принесли на таці -
я усе на світі робила собі сама:
не чекала поради, не витримала нотацій,
не зійшла з ума,
не постарілася, не виплакала, не скисла,
не заграла відчаєм, навіть тоді, коли
розсипався хребет попід ноги чужого крісла,
наче кинутий зі скали.

і коли ти мене чекаєш, немовби вІно,
приміряєш на мене кухню, вино і віник,
розбираєш мене пелюстками, як барвінок:
а яка я на смак і дотик?
чоловіче, якому світ, я тобі не мушу -
не господареві, не власникові, не мужу -
і коли не прийду, і спитаєш мене - чому ж:
я прекрасно жила і доти.

***

договорилася, доскакалася, і словами своїми горбата -

що на плечах, бо хто би їх потримав-побавив -

із веселою відчайдушністю Арлекіна чи акробата,

із величавістю пави -

виступаю, ні за, ні проти, ні поміж ними.

І сміюся, так ніби справи

і досі здаються мені смішними.

і слова мої дрібно брязкають - ох, безладний у мене крам -

і від їхньої порожнечі та їх лунИ

постають валуни.

і немає ключа від зачинених навстіж брам,

бо кляни це слово, чи не кляни

чи обходь, а чи бий поклони

коли слово стоїть, то душа холоне.

Що у вас гарного у Полтаві? У Львові все по-старому:

незмінність Старого Світу, тире – Європи, яка зника.

Я ношу це місто, мовби в собі фіброму,

мовби светр з кодом виробника.

За кармічним законом, або за законом Ома

мої тіні не легші тут, аніж бог-зна-де.

Що із того, що я прийдешня і ледь знайома?

Вся система відпрацьована і відома.

Починається ранок – і Львів, і трамвай гуде.

Не любити це місто – як його не любити?

коли кожен куток сувенірами збив оскому.

(а як – себе?)

Може, доля існує, і всі астрологи-ворожбити

нам підкажуть, де вчасно треба вліпити кому.

(літеру "а" чи "бе")

Може, ми ідемо відмінним курсом,

може, тільки я тут шукаю зречень,

може, зле мене вчила недобра бурса,

і тому облітають уривки речень.

(не скаладаючись у хребет).

Затираючи образ до дір, до плями,

підставляючи люстра і так і сяк –

не сховати цю карколомність під соболями,

не пом`якшити цей кістяк.

Стільки темного – вечоріє. Туманом тане.

Не любити це місто не можна. Як все, що дане.

І неначе на щастя, чекаєш чудес погодних.

Або просто, чого-завгодно.

bormor

-Правила простые,- сказал демиург Мазукта.- Берешь вот эту штуку,- он поднял в ладонях большую сверкающую каплю,- и бросаешь что есть силы!
Капля ухнула вниз, грянула о дно ящика и разлетелась миллионом крошечных капелек.
-А что теперь?- спросил демиург Шамбамбукли.
-А теперь надо заставить их снова собраться вместе. Всего-то делов.
-А, ну это запросто...- демиург Шамбамбукли протянул руку к каплям, но Мазукта его остановил.
-Они сами должня собраться. Понимаешь? По своей воле.
-А у них и воля есть?
-Есть... что-то вроде того. Это же игра. Каждая капля - модель человеческой души. И действует примерно по тому же алгоритму. Ну, начинай.
-Заставить их обединиться?

усі казки можна знайти тут: http://bormor.livejournal.com/86540.html
До читання - обов*язково!

Будь-яка дівчина може бути чарівною. Все, що для цього потрібно — стояти спокійно і виглядати

дурепою.
   Хеді Ламмар
 

погані новини, Хеді, -
тут як не стій -
на стегні рука
чи не на стегні,
закоти рукав,
а чи ні -
ти у колі, паленому вогні,
очі голі, вистояні в брехні,
ретранслюють вибрану передачу:
забагато бачу.
І окремо, кожному Змію:
я розумію.

і хоч ти насправді дурепа,
та ще яка,
голова твоя стигло репає
від холодного каблука.

від червивих слів, поставлених напоказ,
чергових послів, які тобі не указ,
чергової пози, що єсмь єдиний аз,
чергових прикрас.

дай же яблука, щоб осліпнути, як охоч.
чи прозріти, що блискавки в очі крешуть.
вже би вірила, їй-же-Богу, ну кому-хоч,
але як же бездарно брешуть.

і якщо я не можу насправді нічого змінити -
від малої людини хіба залежить?
я можу скаржитися на долю, банально нити
і лікувати осінній нежить.
хай ти говориш - чи ти, дорогий читачу! -
про тяжку недолю, солоні глиби -
я ловила ляпаси на роздачу
і не завжди уміла давати здачу,
і сказати по-правді, також ішачу,
щоби мати окраєць хліба.

тільки кожен раз відкриваєш рота
розказати як це тобі пече -
перед очі стає нескінченна рота
голодніших чужих очей.

і не те щоби соромно чи марудно,
чи грішити на Бога, що й ти - бідак:
заспіваєш - "любила, забути трудно" -
хоч би так.
 

Щось на зразок пояснення: чому  саме "Тиха вода")

Ти починаєш. Не остання і не перша,
і тиху голову на тихі руки сперши
ти тихо-дихо-дихаєш. Сюди
не долинають крики і суди.
І ти сиди.

Сиди і дихай. Завтра буде далі
намотування нервів на педалі.
Намотування візій на шляхи.
І пил трухи.

Життя тече - по руслу, осторонь.
І ти на літо викупляєш бронь,
на хвилю тиші виставивши чати.
Прозора мушля - розкіш і печать,
і це блаженство, коли всі мовчать,
крім тих, кому не можна промовчати.

Усі, що знають точно, без вагань -
глухі на ноту та сліпі на грань,
а отже, що граніт - немає рацій.
Усе минуле на верхівках паль
мій повсякчасний внутрішній скрипаль
зіграв би у мільйоні варіацій.

І ти виходиш на широкий міст,
змінивши форму - залишивши зміст.

Жж сьогодні привітав мене словами "з поверненням". Усвідомила, як довго мене не було. Пройнялася)
А насправді я  тільки на мить у справі забігла:

ФОРУМ!

Буду отут:

Субота

15.00-15.45 Презентація видань Кіплінга, білінгви «Межичасся» та дитячої книги «Такі собі
казки» (за участю перекладачів - Володимира Чернишенка, Ірини Сав’юк, Наталії
Дьомової, бард-співачка Юлія Броварна озвучить казку і заспіває, гість презентації –
Максим Стріха (автор передмови до книги «Межичасся») та презентація книги Ганни
Осадко «Та що перевертає пінгвінів». Модератор Василь Махно. Видавництво
«Навчальна книга – Богдан», м. Тернопіль. Голубий зал Палацу Потоцьких.

І отут:

Неділя

13.30-15.00 Читання-марафон. П’ятий фестиваль «Молода Республіка Поетів». Модератор Оксана
Васьків. Театр «Воскресіння», білий зал (пл. Ген. Григоренка, 5).

Буду рада зустрічі))

І... Здам переклад "Томасіни" у видавництво, звикну до щоденних трудів тяжких на освітній ниві - і от тоді вже з`явлюся напевне)

Ще на презентації казок Кіплінґа («Такі собі казки») одне із поставлених запитань було: а як же ви, кілька перекладачів, та над однією книжкою працювали?

І якщо там хоч казки окремі можна було поділити, то хочу трішки привідкрити завісу та поділитися таким-сяким досвідом – як же воно кільком перекладачам над однією книжкою працюється. (Питання – чого би цю роботу не доручити одному перекладачеві з огляду на нерідко тісні часові рамки, які може встановити видавництво, зараз не обговорюватиму)))

Ми із колегою В. зараз одну цікавинку перекладаємо. «Томасіна» називається. Буде називатися, коли вийде, себто. (Paul Gallico, Thomasina). І обов*язковий елемент роботи – редагування шматків перекладу одне-одного із не менш обов*язковими прискіпуваннями. А чого? Редакторові, може, потім легше буде. І стиль допомагає вирівнювати.

Ще стиль вирівнює складення глосаріїв – із тих слів, які у всьому тексті найчастіше повторюються, аби не виникало десь посеред тексту нових пейзажів-предметів. Чи людей. Тому імена теж туди включаємо.

Прийняття перекладацьких рішень – о, це окрема пісня із електронних листів, телефонних дзвінків та зливи смс. У будь-який час дня і ночі (творчий же процес!).

Вирішую я, до прикладу, одну деталь із колегою В. обговорити. І надсилаю йому листа...
 
На зразок:

На що "любий В."...

 

***
Оскільки головне у кожній подорожі - це хороша компанія, то в Луганську мені сподобалося.
У трьох словах - спека, спека і, ну, спека, звісно.
25 годин у потязі - це жах.
Позичені "Тореадори із Васюківки" (

***

Полковнику грацій, у цій півімлі декорацій,
Де гасова лампа тікає з руки – Ботічеллі,
Ви можете мати півсотні, півтисячі рацій,
А ніч опливає, і світ хилитає качелі:
Опівніч-опівдень-опівніч-опівдень-пітьма.
А часу немає, то істини також нема.

Це сонце палюче. Цей дух степовий невситимий.
До гордих – ні кроку, такої мороки, і з ким.
І ви починаєтесь тут і стаєтеся тими,
За ким повернутися – довго пилюга местиме
Жалючі піски.

***

Спасибі вам, дівчатка мої зірчатка))

До кого йти в молитві навпрошки,
до кого йти, до кого говорити,
коли ці недопиті порошки
розведені в розбитому кориті?

Рибо-рибо, небесна рибо - у неба короткі руки,
і сумні ваші очі кольору аметисту,
і скидають кульбаби свої побілілі перуки,
наче їм вони тиснуть.

Наче їм, нічиїм - ні загадувати, ні знати.
і немає бажань, моя рибо, що вам по силі.
ось кульбаби, моя неймовірна, беріть-бо вже, нате -
хоча ви й не просили.

не просіть, моя мила - ніколи, ніколи не варто.
всі бажання не варті ціни, за яку розійдуться.
Наше небо далеко. На вході до неба є варта.
Тільки карта загублена, спито нектар і товар - та
обриває нас путь ця.

Порошки розійшлися - розходяться люди та хмари.
Це життя - це безумство, це нами Всевишній так марить.
Ви візьміть ці кульбаби. Із них проростає земля.
Я загадую нишком бажання - і навіть Золя
не знаходить у ньому спадкових чи інших помарок.